Ікона “Трійця Новозавітна”

Опис

Ікона «Трійця Новозавітна»

Історія

Джерелом іконографії Новозавітньої Трійці стали зразки західноєвропейського мистецтва. Такі ікони у XIV столітті зʼявилися на територіях Візантійської імперії та Балкан, а потім на початку XVI століття прийшли на Русь.

З богословської та канонічної точки зору ці образи суперечливі, оскільки поділяють єдиносущність Святої Трійці, а також зображують Бога Отця, Якого ніхто ніколи не бачив. Тому ці ікони були заборонені спочатку Великим Московським собором в 1666-1667 роках, який постановив: «Повелеваем убо отныне Господа Саваофа образ впредь не писати: в нелепых и неприличных видениих, зане Саваофа, сиречь Отца, никтоже виде когда во плоти. Токмо якоже Христос виден бысть во плоти, тако и живописуется, сиречь воображается по плоти, а не по божеству… Еще же Саваоф не именуется точию Отец, но Святая Троица. По Дионисию Ареопагиту „Саваоф“ толкуется от жидовска языка „Господь сил“, се Господь сил — Святая Троица есть: Отец и Сын и Святой Дух», а потім у 1776 році Священним Синодом Константинопольської Церкви було створено постанову про те, що ікони із зображенням Бога Отця є нововведенням, яке є чужим для Апостольської Кафоличної Церкви.

У свою чергу ті, хто захищав такі образи, ґрунтували свої хибні твердження на власному тлумаченні текстів старозавітнього пророка Даниїла, який писав: «…ось, з хмарами небесними йшов ніби Син Людський, прийшов до Вітхого днями й підведений був до Нього. І дана була Йому влада, слава і царство, щоб всі народи, племена та язичники служили Йому» (Дан. 7:3-14). Через те, що вони не могли правильно розтлумачити ці пророцтва іконографія отримала своє місце у церковному вжитку. Але й зараз досить часто ікону можна зустріти серед народу через необізнаність із Тринітарним догматом, відображеного в іконі «Старозавітньої Трійці».

Іконографія

Композиція цієї ікони складається із зображення Бога Отця у вигляді сивого старця – праворуч, Бога Сина у звичному для нас вигляді, що сидить на троні праворуч від Отця, а також Бога Духа Святого у вигляді голуба над Ними. Зазвичай Бог Отець та Ісус Христос сидять на одному троні або на одній хмарі, звідки й пішла інша назва образу – «Сопрестолля». Бог Отець тримає в лівій руці державу та скіпетр, а права рука складена в ім’яславному благословляючому жесті. Спаситель тримає знаряддя Страждань – Животворчий Хрест, а також Святе Євангеліє. Бог Отець зображується з трикутним або восьмиконечним німбом, вписаним у коло, а Ісус Христос із хрещатим.

Ікони «Новозавітної Трійці» поширені у храмовому мистецтві у контексті іконостасів та розписів, а також використовуються як молільні образи. Також іконографія досить розповсюджена серед старообрядців.

Після періоду комунізму такі образи були розповсюджені через те, що духовенство та миряни перестали бачити у цій іконографії порушення догматичного вчення.

Богословське значення

Ікона «Новозавітна Трійця» – це спроба зобразити Ісуса Христа після Вознесіння на небо, возсідаючого праворуч Бога Отця та Духа Святого, що сходить з неба. Проте, на жаль, іконографія не передає богословську повноту єдиносущності Святої Трійці, яка зображена в іконі «Старозавітня Трійця».