Св. Серафим Вирицький

Опис

Святий Серафим Вирицький

Житіє

Святий преподобний Серафим (у миру його звали Василь) народився у простій селянській родині Муравйових 31 березня 1866 року.

З дитинства його життя було складним і сповненим жури. Спочатку, коли хлопчику було 10 років помер батько. Згодом померла улюблена сестричка Ольга. Василь мав стати підтримкою і опорою для своєї сімʼї. Він відправляється до Петербургу, де важкою та наполегливою працею стає заможною людиною.

Василь, проводячи чесне та порядне життя,  торгував хутром не тільки у межах своєї країни, а й закордоном (в Англії, Франції та Австро-Угорщині). У цьому йому допомагав Бог.

Ще змалечку він дізнався про свій життєвий шлях від одного схимника, який передбачив його світське заможне життя, а потім чернечий шлях. Василь Муравйов одружився з Ольгою Найденовою, яка також отримала у дитинстві благословення спочатку жити у миру, вийти заміж, виховати дітей і потім прийняти чернецтво. Так, Всемилостивий Господь поєднав двох людей з однаковими долями і спільними намірами.

Після народження двох дітей, пара жила як брат з сестрою.  Василь багато своїх коштів витрачав на благодійність, допомагав знедоленим, а також жертвував на утримання будинків престарілих, монастирів, храмів. 

Настав той час, коли Господь призвав чесне подружжя на служіння. У 1917 році, коли все навкруги передбачало смуту і важкі часи, багато людей почали переводити свої статки за кордон і виїжджати. Василь Муравйов навпаки закриває свою справу, роздає кошти тим, хто потребує, жертвує великі кошти на потреби Олександро-Невської Лаври та інших монастирів. У ньому міцніє й остаточно  стверджується намір стати ченцем.

Восени 1920 року Василь Муравьов був прийнятий до братії Олександро-Невської Лаври. Разом з ним до Новодівичого монастиря вступила і його дружина Ольга (монахиня Христина, а потім, у схимі, – Серафима). У постризі Василій отримав ім’я Варнава, у схимі – Серафим. Так Господь новими іменами засвідчив їх палку любов до Нього. (У Святому Писанні Серафим – вогняний ангел, який пламеніє любовʼю до Бога).

У 1921 році його висвятили у сан ієродиякона, а згодом в ієромонаха. Преподобний Серафим виконував багато різних послухів: був і завідувачем цвинтарної лавки, і свічником, і скарбником Лаври. Але його головним послухом була діяльність духівника обителі. З прийняттям схими під його наставлення почала приходити велика кількість людей – мирян та служителів Церкви. Послух духівника отець Серафим ніс упродовж 3 років і з любовʼю приймав усіх,  хто бажав почути слова втіхи та настанови.

На початку 1933 року хвороба зробила його лежачим. За порадою свого духовного чада, митрополита Серафима (Чичагова), він переїздить до Вириці, де наступні 20 років, хворий та виснажений, приймає тих, хто шукає спасіння.

Після війни почали приходити до нього люди, щоб дізнатися долі зниклих у війні рідних та близьких. Нікому і ніколи не відмовляв отець Серафим у допомозі, міг розділити з людиною радість чи підтримати у горі. Збереглося багато випадків чудес, що сталися через його святі молитви. Також збереглися його пророцтва про долю нашої країни та безліч настанов.

3 квітня 1949 року відійшов у вічність преподобний Серафим Вирецький. За свідченнями очевидців, після його блаженної кончини ще кілька днів у Вириці повітря було сповнене неземними пахощами. Залишив цей світ праведник, але й досі звучать слова його завіту нам: «Після моєї смерті приходьте до мене на могилку, як до живого, і розмовляйте зі мною, як із живим, і я завжди допоможу вам».

Іконографія

Преподобного Серафима Вирицького зображають у вигляді сивого старця з розпатланою бородою. Одягнений він у схимницькі чернечі ризи – підрясник, мантію та схиму з капюшоном. Виразним елементом цього образу є жест святого, що вказує на глибоке молитовне смирення та самопожертву. 

Покровительство

До святого преподобного Серафима Вирицького звертаються із проханнями про налагодження мирних стосунків між ворогуючими, дарування християнської любові, про допомогу у скрутному життєвому становищі, а також про працевлаштування.

Дата пошанування

3 квітня

Тропар

Я́ко вели́каго моли́твенника за зе́млю на́шу/ и уте́шителя те́плаго притека́ющих к тебе́,/ ублажа́ем тя, вторы́й ру́сский о́тче Серафи́ме,/ вся бо я́же в ми́ре кра́сная оста́вил еси́,/ всем се́рдцем устреми́лся еси́ к черто́гам сладча́йшаго Христа́/ и в годи́ну лю́тых гоне́ний о́браз кро́тости и смире́ния всем был еси́:/ не преста́й и ны́не моли́тися за ны,/ да в терпе́нии обря́щем путь покая́ния// и с тобо́ю вы́ну сла́вим Пресвяту́ю Тро́ицу.